Пріоритети під час війни

Учора був на напівзакритій конференції, присвяченій (поряд з іншим) підтримці громадянського суспільства в Росії. На одній її сесії розповідали про викрадення тисяч жителів окупованих територій України, тортури, знущання, зґвалтування, масові вбивства. А на іншій говорили, що в Росії є громадянське суспільство і воно навіть досягає якихось успіхів, наприклад, у сфері екології: десь під тиском активістів шкідливе виробництво зупинили, десь токсичне будівництво.

Вибачте, але це як у бородатому анекдоті: або хрестик, або штани. Масовий терор і тортури не можуть поєднуватися з громадянським суспільством. У фашистській державі, яка веде загарбницьку війну, чинить жахливі злочини, просто не може бути ніякого громадянського суспільства. Як не було його в нацистській Німеччині та СРСР. Групи недобитих дисидентів і правозахисників можуть бути, але громадянське суспільство в такій державі неможливе. У сучасній Росії окремі люди і нелегальні групи багато хорошого роблять, зокрема для тих же викрадених українців, але це не громадянське суспільство, а героїчні одинаки.

Неможливо уявити, щоб у нацистській Німеччині на третій рік війни антифашисти боролися із забрудненням навколишнього середовища. Вони займалися набагато актуальнішими для воєнного часу справами. Німецькі антифашисти працювали на перемогу союзників у сферах військової пропаганди та розвідки, допомагали партизанам на окупованих територіях, зрештою, готували змову та замах на Гітлера.

Зрозуміло, що найбільш важлива всебічна допомога Україні. Що стосується антипутінських росіян, час, як на мене, Заходу зробити своїм пріоритетом підтримку не міфічного громадянського суспільства в Росії, а їхнього силового опору і прямої протидії путінському режиму в гібридній війні з вільним світом.