Путін хоче війни на виснаження
Коментуючи підсумки останнього з'їзду Компартії Китаю, західні спостерігачі зазначали, що новий склад Військової ради ЦК КПК – мабуть, навіть більш впливового органу, ніж сам Центральний комітет – сформований лідером партії Сі Цзіньпіном як "військова рада стосовно Тайваню". Тобто передбачалося, що генерали, які увійшли до Військової ради ЦК, добре ознайомлені із ситуацією в Тайванській протоці і, можливо, Сі Цзіньпін таким чином подає сигнал про можливість силового вирішення проблеми Тайваню, пише Віталій Портников для "Крим. Реалії".
Щось подібне, гадаю, можна сказати і про російське керівництво, склад якого дещо змінився після чергових "виборів" президента Росії. Володимир Путін не став проводити якихось революційних перестановок у найближчому оточенні – та й взагалі Путін зовсім не революціонер. Проте він вирішив відставити чиновників часів анексії Криму. Адже у 2014 році міністр оборони Сергій Шойгу, секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, прем'єр-міністр Дмитро Медведєв перебували на перших ролях.
Через десять років після цього Шойгу відставили з посади, а його найближчих співробітників у Міністерстві оборони РФ відправляють до ізолятора, Патрушев стає помічником президента РФ з кораблебудування, Медведєв давно вже не прем'єр, натомість один із головних пропагандистів країни в ролі заступника голови Ради безпеки Росії.
Тепер Медведєв працюватиме разом із Шойгу одразу в кількох структурах – і у всіх випадках ця діяльність явно позбавлена практичного сенсу.
А все тому, що зараз Путін зацікавлений в економіці виживання та війні на виснаження. Йому тепер потрібні не просто балакуни, як Медведєв, не просто схиблені на рептилоїдах із Заходу диверсанти, як Патрушев і не просто заслужені корупціонери, як у команді Шойгу.
Йому потрібні фахівці. Принаймні, у путінському розумінні цього слова. Власне, таким, певен, був підхід Путіна до державного управління завжди. Він міг дозволити собі випадкових людей на чолі відомств, головною функцією яких було розкрадання бюджету та допомога у збагаченні його близьких друзів. Але не на чолі Центрального банку чи міністерства економіки Росії.
Те, що зараз до цих відомств приєдналося міністерство оборони, ще раз нагадує, наскільки Путін зацікавлений у війні. Справа зовсім не в тому, що Андрій Бєлоусов– "цивільний міністр".
Назвати Сергія Шойгу військовим може лише дуже великий жартівник. Справа в тому, що Шойгу – просто не менеджер. Він був корисний Путіну в ролі "найпопулярнішого міністра" – надзвичайних ситуацій чи оборони, байдуже. Але непопулярний міністр і поганий бюрократ може знайти собі застосування у Раді безпеки Росії. Патрушев, звичайно, залишиться хорошим приятелем Путіна, але він може більше не займатися апаратною текучкою і тим більше курирувати силовиків.
Тому що займатися армією та іншими силовими структурами у новій старій владі будуть люди, здатні попрацювати з їхнім бюджетом – а це явно не сильна сторона Патрушева. Як і не сильна сторона Шойгу. Путін явно хоче перетворити війну на менеджмент, у цьому сенс його "воєнного кабінету". І багато хто в Україні та на Заході може вважати, що це погано – професійний міністр оборони путінської Росії завжди гірший за корупціонера з лав політичних динозаврів.
Проте Андрій Бєлоусов, гадаю, може сказати Путіну те, що ніколи не наважився б сказати російському правителю Сергій Шойгу – що військові ресурси Росії не безмежні, і що війна на виснаження України може виявитися ще й війною на виснаження Росії. Я не передбачатиму, яких саме висновків дійде Путін після отримання такої інформації. Але він просто має бути в курсі.