"Путін, як наркоман, завдає Росії шкоди". Леонід Радзіховський про найбільші провали

Президент РФ Путін і патріарх Кирил провалюють український напрямок. Головна причина - не в тому, що Україна сильніша або організованіша, а в тому, що Кремль воює... з вітряними млинами. Він воює з часом, і поразка в цій війні неминуча.

Про конфлікт РПЦ з Константинополем, про "понти", які дорожчі за гроші, про "гібридне Середньовіччя", релігійних дисидентів і реальний програш Москви на пострадянському просторі в другій частині інтерв'ю UAportal розповів російський журналіст Леонід Радзіховський.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: "Святе НАТО? Маячня!" Два анекдоти від Радзиховського в зв'язку з церковним поділом навколо України

- Це не релігійний, а суто бюрократично-політичний спір всередині церкви. До речі, він не має великого фінансового наповнення, тому що, всупереч популярному міфу, Москва не отримує грошей від Української православної церкви. Вона має інше від УПЦ - відчуття влади. Релігійна імперія, адміністративна імперія...

- Є інформація про те, що колосальні суми спрямовуються, наприклад, з Києво-Печерської лаври в Москву. І це тільки одна лавра. Днямипатріарх Філарет в інтерв'ю "Ехо Москви" також підтвердив: "Церковні товари, які виробляються в Софріно, забезпечують не тільки Росію, Білорусь, а й Україну. І доходи великі, тому що релігійне життя в Україні набагато активніше, ніж в Росії" , - сказав він.

- Ну, можливо. Я не думаю, що це правда. Я читав на цю тему статтю Кураєва, який в цих справах, як мені здається, розбирається. Він стверджує, що проблема не в грошах.

Але в будь-якому випадку, незалежно від того, є там грошові побори чи ні, справа абсолютно очевидно не в грошах. Справа в престижі, справа у владі, справа в релігійній імперії. Точно так само, як відносини Росії з Україною абсолютно не полягать у тому, що Росія хотіла б якісь гроші від України отримувати. Очевидно, що ні. Росія вкладає чималі гроші в Білорусь, просто дає величезні гроші щороку, нічого за це не вимагаючи, окрім дуже символічної васальної приналежності.

Читайте також: "Позиція: помри, замри, воскресни - не для Путіна". Радзіховський про нові військові кампанії

Понти дорожчі за гроші. Це в рівній мірі стосується всіх політиків.

Це розпад релігійної імперії - вкрай хворобливий з цієї точки зору для Московської патріархії, і це один з елементів, досить важливий, розпаду тієї самої псевдоімперії, тієї психологічної імперії, яка досі існує в мізках, принаймні, московського керівництва. Відрив іще однієї нитки.

Все це називається двома словами: гібридне Середньовіччя. Це Середньовіччя? Так. 1686 рік, бійка, крик. Це гібридне Середньовіччя? Так, гібридне, тому що в цьому Середньовіччі почалася б війна, різанина, Варфоломіївська ніч, погроми тощо.

Це гібридне Середньовіччя, як, власне, і вся неоімперська політика Росії. Росія не сміє публічно називати себе імперією, вона не може сформулювати сама собі, чого вона хоче від колишніх частин імперії. Включення до складу Росії? Ні. Формального підпорядкування? Ні. А чого ти хочеш?

Це гібридна імперія, гібридне Середньовіччя. Все гібридне. І ми не знаємо, чого хочемо, але хочемо сильно.

- Чи допускаєте ви, що в Росії можливий церковний розкол? Чи можуть в Росії, в середовищі РПЦ, з'явитися священики або ієрархи, які піднімуть протест проти рішення мінського синоду і спробують відокремитися від РПЦ, щоб співпрацювати з Константинополем?

- Можливо, звичайно. Але я не думаю, що вони будуть мати якийсь вплив. Знову ж таки, церква - це всього лише молекула держави. Не знаю, як у всьому світі, але в Росії це дійсно так.

Читайте також: "Плюнути в пику Терезі Мей!" Що творить Путін і чи загрожує йому маразм? Думка Радзиховського

У Росії можливі політичні дисиденти? Звичайно, можливі. У Росії можливі висловлювання проти Путіна? Дивна річ. Ви зі мною розмовляєте, і я можу публічно критикувати Путіна, лаяти Путіна. Є кілька радіостанцій, які тільки цим і займаються. А вже в інтернеті!

Можливо це в церкві? Можливо. Мають ці дисиденти вплив? Ні, не мають. Чи зможуть вони на щось вплинути? Ні, не зможуть.

Але різниця між суспільством, церквою і державою, мабуть, в тому, що церква більш жорстокий, більш жорсткий, більш грубий інститут, хоча і загорнутий в більше фарисейство і в більше лицемірство. Інститут цей як військовий, по суті справи. Церква - це ж напіввійськова організація, з дуже жорсткою дисципліною, набагато жорсткішою, ніж у держави, з набагато меншими ступенями свободи, з набагато більшим фанатизмом, реальним фанатизмом або псевдофанатизмом. Від того, що вони поливаються єлеєм і прикриваються знущальними посмішками і поцілунками, суть справи не змінюється.

Тому, я думаю, що релігійних дисидентів в Росії, якщо такі будуть, спіткає набагато жорсткіша, жорстокіша доля, ніж дисидентів політичних. В церкви розправа дуже швидка, жорстка. Позбавлять парафії, відлучать, виженуть. Коротше кажучи, виженуть паршиву вівцю з отари, і ще таких стусанів надають, що мало не здасться.

Читайте також: Куди подівся "кримський загар" Путіна? Радзіховський про те, чи чекати Крим-2

Політичні дисиденти в Росії - люди, які насправді живуть абсолютно безпечно, з них страждає добре, якщо один з тисячі, якщо не один з десяти тисяч. Крику багато, а реально...

- Дуже схоже на те, що і Путін, і Кирил провалюють український напрямок. Якщо ви згодні з цим, то в чому, на вашу думку, полягає причина?

- Це не схоже, це просто факт. До вашої революції або до вашого "державного перевороту", це вже як хочете назвіть, відносини України з Росією були саме такими, яких Росія і хотіла. Не було прямого підпорядкування, тим більше не було формального включення, але була та сама повага, ті самі кивки, натяки тощо, що фарисейською мовою російської політики називалося безглуздим словом "братство".

Були, так би мовити, нормальні відносини. Після революції або "перевороту" в Україні, після окупації Криму або "возз'єднання Криму з Росією", знову ж таки, це питання слів - після всіх цих подій, та ще й Донбасу, відносини практично розірвані. Політичні відносини. Це дві найбільш ворожі одна до одної країни. Економічні відношення не розірвані - їх же не можна розірвати, занадто багато людських зв'язків, мільйони людей працюють в Росії. При всьому бажанні, людей цих не вб'єш.

Політично Україна стала максимальним противником Росії. Тому цей напрям Путін повністю, на 100%, провалив.

Все те, що в Росії прийнято вважати найбільшими досягненнями Путіна, абсолютно очевидно є його найбільшими поразками і провалами. Це абсолютно очевидна антидержавна діяльність, яка приносить максимальну шкоду Росії. Це все банально. Як з будь-яким наркоманом. Від чого він отримує задоволення? Від дози. Корисна йому ця доза? Шкідлива. Руйнує вона його організм? Руйнує. Подобається вона йому? Кайфує. Ось це і є російська зовнішня політика: сіли на голку і сидимо на ній і кайфуємо, допоки тим часом організм руйнується.

Читайте також: Путін зробив росіян багатшими чи біднішими? Думка Леоніда Радзиховського

А все те, що в Росії прийнято вважати ганебними провалами Путіна, є вдалими прикладами його політики. Я маю на увазі фінансову політику, макроекономічну політику - те, за що його ненавидять, чому його рейтинг з гуркотом падає. Але це якраз приклади його успішної, ефективної політики.

Але, повертаючись до вашого запитання. Напрямок цей провалено, а причини цього провалу очевидні. Це є загальна причина провалу всього того, що називається словом "путінізм".

Воювати проти часу - це воювати проти вітряних млинів. Даремне заняття. Я абсолютно не шанувальник ані української політики, ані українських політиків, ані, вже ви мене вибачте, української держави. Ні з якого боку. Але, тим не менше, при всій її потворності, при всіх неподобствах, які у вас відбуваються і ще будуть відбуватися, ви відносно в тренді часу.

А Росія - проти тренду часу. А проти часу воювати марно. Скільки не атакуй вітряк, він тебе скине. У Радянському союзі дуже правильно говорили про кінець колоніальної системи. Західні країни - Англія, Франція, Бельгія - були не в захваті від цього, вони воювали зі своїми колоніями. І всі ці війни проти диких, ненавчених і бог знає яких народів англійці, французи, бельгійці з тріском програли, і всі їхні імперії розсипалися. Чому? Тому що англійці, французи, бельгійці були гірше озброєні? Ні. У них була організація гірша? Ні. Вони були краще озброєні, у них була краще організація, але час був проти них. А проти часу воювати марно.

Поступово вони це зрозуміли, відновили, так би мовити, Співдружність націй, Британську співдружність, Французьку співдружність. Але країни, які входять в ці співдружності, абсолютно незалежні і ведуть різну політику. Наприклад, Індія рахується з Англією? Її цікавить її думка? У труні вони її бачили.

Читайте також: Люди втомилися від Путіна: Радзіховський нагадав, як гинули влади в РФ

Коли розпався Радянський союз, це теж був знак часу. Неминучий знак часу. Виграли від цього всі країни, які вийшли з Радянського союзу? Звичайно, ні. Порівняйте рівень життя в Таджикистані за радянських часів і в сучасному Таджикистані. День і ніч. Більш того, я думаю, що і в Україні багато хто програв. Але це ознака часу. Цей розпад був неминучим.

Коли він відбувся, Росія формально прийняла правила гри, створили СНД - Співдружність незалежних держав. Це було знущання. Така ж брехлива, лицемірна, фарисейська фраза як фрази, на яких церква стоїть. Чому це було знущання і фарисейство? Тому що це називається "співдружність незалежних держав". Для Росії весь його зміст полягав тільки в тому, що ці держави залежні, і що вони як і раніше будуть підкорятися, в тій чи іншій формі, білому царю. Так чи інакше вони будуть крутитися навколо Росії.

Минуло 27 років. Росія зазнала повної поразки. В жодному разі не лише в Україні, а скрізь. У всіх республіках колишнього Радянського союзу. Просто це не так афішується, але, по суті, відрив цих республік від Росії анітрохи не менший, ніж відрив України. Без скандалу, без взаємних образ, без воєн, без того-сього, а по суті - повністю. Що, Узбекистан підпорядковується Росії при всіх мільйонах узбеків, які працюють в Москві? Таджикистан? Туркменістан взагалі забув, що таке Росія, це абсолютно чужа держава. Грузія, Азербайджан, тепер ще й Вірменія - хто підпорядковується Москві? Повний відрив. Політичний, культурний, мовний.

Всі символи поламані. У Росії головний символ - 9 Травня. Його десь відзначають? Та нічого подібного. У всіх цих країнах відзначають День Незалежності. Незалежності від кого? Від Росії. Ось вам і незалежні держави. Але Росія досі вперто робить вигляд, що цього не розуміє.

Власне кажучи, в чому полягала вся проблема з Україною? Що розбилася кватирка і увірвався вітер. І раптом відчули, що, батюшки, а вони ж відокремлюються! А вони давно відокремилися. Просто дізналися про це несподівано.

Тому поразка Путіна і поразка Кирила як одного з чиновників при Путіні не обумовлена їхньою особистої дурістю. Рівно навпаки: їх особисті невдалі, неадекватні, дурні вчинки визначаються не тим, що вони дурні. Вони розумні. Вони розумні, хитрі, вольові люди. Але вони воюють з непереможним противником. Зрозуміло, не з Україною, зрозуміло, не з Константинополем. Вони воюють з часом. А проти часу воювати не те, що Путін - ніхто не може. Звідси їхня поразка. Вона неминуча.

Зигзаги - можливі, перемоги на окремих ділянках - можливі. Але всі ці перемоги - це піррова перемога. Це навіть не біг по граблях. Це Дон Кіхот, який штурмує вітряк. Штурмує і штурмує.