Росія чекатиме моменту, коли Україна стане слабшою, щоб завдати нового удару

Після зустрічі американських та українських урядовців у Саудівській Аравії й домовленостей щодо 30-денного припинення вогню на російсько-українському фронті багато лідерів — як у США, так і в Європі — заговорили про те, що тепер "м’яч на російському боці". Мовляв, Володимир Путін має визначитися зі своєю позицією щодо перемир’я, пише Віталій Портников для Vilni-media.

Однак ця риторика лише підкреслює викривлену логіку подій після того, як американським президентом став Дональд Трамп. Виникає очевидне питання: а де ж був цей "м’яч" до українсько-американських переговорів у Саудівській Аравії? Невже на боці України?

Хто агресор?

Нагадаємо очевидне: це Росія напала на Україну у 2014 та 2022 роках. Саме Росія ухвалила рішення про анексію українських територій. Саме на українській землі перебувають російські війська. Саме Росія вважає окуповані території своєю власністю та відмовляє Україні в суверенітеті над ними. То чи справді "м’яч" був будь-де, окрім російського боку?

Насправді твердження про те, що Україна має робити якісь кроки назустріч Росії, з’явилося після того, як Володимир Путін прямо відмовив Трампу від ідеї припинення вогню. Відтоді російські посадовці постійно повторюють, що зацікавлені не просто в перемир’ї, а у "сталому мирі" — під чим Москва розуміє капітуляцію України та поступки з боку Заходу.

Щоб зрозуміти, чого насправді хоче Кремль, достатньо згадати його ультиматуми США від кінця 2021 року. Для України ці вимоги були сформульовані гранично чітко:

• Визнати окуповані території російськими.
• Надати умови для діяльності проросійських політичних сил.
• Відмовитися від євроатлантичної інтеграції.
• Скоротити армію та припинити отримання військової допомоги від Заходу.

Тиск не на Путіна, а на Україну

Замість посилення тиску на Путіна Трамп обрав інший шлях — тиснути на Зеленського. Так виникла ідея угоди про видобуток корисних копалин в Україні, яку тепер американський президент майже не згадує. Так з’явився скандал під час візиту Зеленського до Білого дому, призупинення військової допомоги та розвідувальних даних.

Однак у Білому домі все ж довелося повернутися до підтримки України. Попри те, що Трамп намагається подати це як результат дипломатії, насправді США просто не можуть дозволити собі втратити важіль впливу на Путіна. Військова допомога Україні — це не лише питання безпеки Києва, а й єдиний реальний інструмент впливу Вашингтона на Кремль.

Насправді Трамп так само зацікавлений у підтримці України, як і Зеленський, просто не може цього публічно визнати. Тому він продовжує маніпуляції, намагаючись створити враження, що це нібито Україна відмовляється від миру, а Росія його прагне.

Путін і "перемир’я"

Очікувано, що Путін відповів на ідею припинення вогню у звичний для себе спосіб: не відкинув пропозицію, але висунув умову — "демілітаризацію України". Для Москви будь-яке перемир’я означає насамперед ослаблення України: припинення мобілізації, скорочення військової допомоги, тобто підготовку до наступного етапу війни.

Росія продовжуватиме набирати солдатів, нарощувати військове виробництво і чекати моменту, коли Україна стане слабшою, щоб завдати нового удару.

Приниження Трампа в Москві

Справжнім індикатором ставлення Кремля до "мирних ініціатив" Трампа став візит його представника Стіва Віткоффа до Москви. Росіяни змусили його чекати аудієнції у приймальні Путіна вісім годин, поки той займався більш "важливими" справами — зустрічався із Олександром Лукашенком.

Цей жест Кремля означає лише одне: якщо Трамп хоче, щоб його представників приймали швидше, йому варто поводитися саме як білоруському правителеві.

Неминучий вибір

Реальність невблаганна, і Трамп неминуче зіткнеться з нею. Перед ним стоїть простий вибір:

– Або залишитися союзником України, допомагати їй чинити опір агресії, виснажувати Росію та унеможливити для неї загарбання всієї сусідньої країни.

– Або стати союзником Путіна, допомогти Росії знищити Україну та дозволити Кремлю стати гегемоном Європи.

Відмова від цього вибору є неможливою. Відмити руки, як це свого часу у схожій ситуації зробив Понтій Пілат, Трампу не вдасться.