Томос обрубає одну з голів гідри - Семен Кабакаєв

Як змінюються настрої людей в окупації і чи жалкують вони про можливу підтримку так званих "республік" на початку? Кому було вигідно ліквідувати Захарченка і для чого це було зроблено? Які події свідчать про те, що Росія шукає способів всунути окуповані райони Донбасу назад в Україну? Про це та багато іншого у другій частині інтерв’ю UAportal розповів відомий волонтер, координатор проекту "СтопТерор" Семен Кабакаєв.

Першу частину розмови читайте тут: Путін провалив один план в Україні, але вже зробив нову ставку - відомий волонтер

- Що тобі відомо про настрої простих людей там, в окупації? Можливо, простежуються якісь тенденції по їх зміні у порівнянні з тим же 2014 роком? Може, там відбуваються якісь процеси, які мало або й зовсім непомітні зовні, але можуть бути важливими для подальшого розвитку подій?

- У цілому, настрої у порівнянні з 2014 роком дійсно змінилися. Але я не сказав би, що ті зміни дають нам підстави стверджувати: ой, вони тепер всі хочуть в Україну. Ні.

У 2014-му десь 30-40% людей на окупованих територіях думали, що їм буде краще в Росії, що вони зможуть повторити долю Криму. Може, навіть трохи більше людей у це вірили – але не більше половини.

А от зараз понад 60-70% не те що кажуть "ми хочемо в Україну, тому що зрозуміли, що нас обманули, або нами скористалися, або ще щось" - вони кажуть "тепер ми хочемо миру". І що швидше за все краще їм буде саме в Україні.

От тільки всі ці розмови відбуваються виключно на кухнях і винятково в колі перевірених знайомих. Бо якщо вони почнуть публічно це декларувати – їх гарантовано або на підвал кинуть, або ще кудись заберуть. І будуть катувати.

І люди бояться. Бояться висловлювати свої думки. Бояться людей зі зброєю. Бояться публічно робити якісь заяви… Там про таке говориться тільки тишком-нишком, серед своїх, серед тих, кому на 100% довіряєш. Бо всі залякані. І так само всі розуміють, що їх "взули" за великим рахунком. І вони, як та жадібна баба з казки про золоту рибку, залишилися біля розколотих ночв – сидять, бідкаються і не знають, що робити.

Але насправді я би хотів їм нагадати: у тому, що трапилось, винна не тільки Росія. Так само винні і самі громадяни, які там перебували. Тому завжди треба ставити дві претензії – і Росії, і самим собі.

І я думаю, що через кілька років, якщо до того часу окуповані території ще не повернуться, 80-85% людей там зрозуміють, що вони не хочуть "Л/ДНР", не хочуть у Росію – і мріятимуть про повернення в Україну. Такий мій прогноз на найближчі 2-3 роки.

- Час від часу ми чуємо про проведення в ОРДЛО якихось примусових мобілізацій серед місцевого населення. Що Росія так набирає собі "гарматне м'ясо". Зараз щось подібне там відбувається?

- Періодично. В залежності від району і від підрозділів, які відповідальні за той чи інший напрямок. Якщо в тій чи іншій бригаді, яка входить до ірегулярних підрозділів армії Російської Федерації, є певний недокомплект – вони через місцеві військомати влаштовують міні-мобілізації; за допомогою "держустанов" "нагинають" керівників підприємств, які там ще працюють, щоб ті давали їм людей; дітей забирають, які щойно зі шкіл повипускалися… От таке там відбувається.

А от якихось масових мобілізаційних зборів, на кшталт тих, що були торік у Донецьку, після того більше не проводилось. Все значно локальніше відбувається.

- Чи не збільшується потік "живої сили" з-за порєбріка?

- Насправді – ні. Після Дебальцево вони вирахували оптимальну формулу щодо того, яка кількість людей на окупованих територіях – і кадрових військових, і найманців з Росії – їм потрібна одночасно. Бо тримати великий контингент – накладно, нераціонально і неймовірно дорого. Затратно по людських ресурсах.

Якби вони туди завели 30-тисячне угрупування – це було би помітно, потребувало би багато грошей, серйозного забезпечення, великої кількості матеріалів, медицини… Тому наразі у них там знаходиться 9 тисяч осіб. Це та оптимальна кількість, яка дозволяє контролювати ситуацію, реагувати на ті чи інші випадки загострення ситуації на лінії розмежування – "тренуватися", як вони це називають. І з інтервалом від 3-4 до 6 місяців у них відбуваються регулярні ротації. Посиділа бригада до півроку – і виїхала. А на її місце нова зайшла.

Так само - по паливно-мастильним матеріалам, по медичному забезпеченню, по військовому спорядженню (каски-броніки). От вони вирахували, що їм потрібно близько 600 БМП, по 200-300 на тому чи іншому напрямку – от вони стільки і тримають. Те, що вийшло з ладу, віддають у ремонт, утилізують і натомість приганяють нові. Але загальна кількість техніки з 2015 року не збільшується і не зменшується.

Зони відповідальності і впливу між ФСБ і ГРУ вже давно розподілені. Весь бізнес – поділений. Місця в окупаційних адміністраціях віддані конкретним політичним гравцям… І так воно все триває майже три роки.

Читайте також: Мій сценарій: смерть Путіна і розвал РФ, - комбат "Червень"

- Минулого тижня, як ми знаємо, у властивий Росії спосіб з посади "глави ДНР" було "звільнено" Захарченка. Виходячи з обставин, за яких він загинув, як вважаєш, прибрали його росіяни чи це можуть бути якісь внутрішні розбірки?

- Я все-таки вважаю, що вірогідніше за все прибрала його Росія. Чому? Все просто. Захарченко з 2014 року був у рядах іррегулярних підрозділів армії Російської Федерації. Тобто всі надходження, всі людські та фінансові ресурси, які йшли з Росії, він контролював. Захарченко надто багато знав. Він особисто був на контакті з Кремлем, з Сурковим, з його помічниками. Тобто людина є дуже цінним свідком.

За моїми прогнозами окуповані території Донбасу перейдуть під юрисдикцію України у найближчі декілька років. Тобто Росії ці території не потрібні. Вони хочуть віддати їх Україні на своїх умовах. І така людина, як Захарченко, могла стати на перешкоді реалізації цих задумів. Просто тому, що він був непереговороздатним. З ним ніхто не став би розмовляти.

А ось коли на чолі "республіки" ставиться людина, яка була в тіні, як це і відбувається зараз, це робить процес набагато вірогіднішим. Тому що це знижує певним чином градус злості на тих, хто вбивав наших хлопців, хто вбивав мирних громадян.

Розрахунок - саме на це.

Починаючи з 2014 року 90% польових командирів вони знищили. Якимось дивом в живих лишився Гіркін-Стрєлков, який зараз в Росії знаходиться. Але я думаю, його будуть використовувати як ікону наприкінці. Він був "іконою" так званого "руського міра" у 2014 році – і, гадаю, він же буде його і закривати. Тому що впродовж останніх 3 років він тільки те й робив, що критикував окуповані території, ці бананові недореспубліки і їх керівництво.

На мою думку, це була підготовка громадської думки для закриття цього проекту.

Призначений одразу після смерті Захарченка тимчасовий виконувач обов’язків "голови ДНР" Дмитро Трапезніков - проміжна особа (вже після запису інтерв’ю стало відомо про призначення наступника Захарченка – Дениса Пушиліна і про те, що в "ДНР" планують таки провести "вибори" - UAportal) . Але він потрібен для того, аби потім, коли прийде час передавати ці території Україні, було хоч трохи не так складно це зробити. Тому що ніхто зараз не хоче розмовляти. А Трапезніков, як не крути, людина не забруднена. Точніше, не заплямована у тому сенсі, що на його руках нема стільки крові, як на руках Захара. Він зможе підготувати ці території до передачі. І саме з цих міркувань така постать – оптимальний варіант для перехідного періоду.

Звичайно, після перехідного періоду там буде інша людина. Я навіть вважаю, що це буде людина з української влади. Питання лише у тому, хто буде цю людину ставити – Україна чи Росія. Тому що Росія через свої прихвостнів – таких як "Опоблок", Медведчук і так далі – вони можуть просто нав’язати свою кандидатуру.

Читайте також: Хотів би почути з вуст нового президента Росії: українці, пробачте нас! - Мохненко

- Одразу після загибелі Захарченка з Москви пролунав цілий ряд досить різких заяв, зокрема, про те, що Мінськ скасовується. І навіть Трапезніков встиг відзначитися заявою про те, що "народні республіки" мовляв рухатимуться у напрямку зближення з Москвою з можливим приєднанням до РФ у перспективі. Це просто слова, задля годиться – чи це якісь маячки для нас все-таки?

- Насправді вони ж не можуть сказати "ми здаємось, піднімаємо руки". Їм потрібно постійно підтримувати бойовий дух бойовиків. Їм потрібно показувати місцевому населенню, що вони все ж таки керівники.

Але, як би там не було, на меседжі, які доносяться з Кремля, ми таки повинні звертати увагу. Зокрема, на ті меседжі, які доносять на територію України шістки Кремля.

Одним з важливих рупорів, до якого треба навіть не дослухатися, а уважно слухати, що він каже, є Медведчук. У риториці Медведчука чітко зазначено, що окуповані території – це Україна, що їх потрібно повертати, з ними треба розмовляти. Питання – лише за ціною.

Втім, я не виключаю, що у Росії на якомусь з її тактичних кроків може змінитися риторика – і вони можуть розв’язати другу військову кампанію – чи на Донбасі, чи в напрямку Криму, чи посунуть на Україну з півночі. Можуть навіть напасти на якісь інші країни – ту ж Естонію чи Литву, де вони вже досить давно дестабілізують ситуацію. І так само вони намагаються розкачати ситуацію в Польщі, намагаючись розсварити цю країну з Україною.

Тому ми не виключаємо і таких варіантів. І кожен з них потім може позначитись і на ситуації в Україні. Бо у Росії є чимало шахових дошок, де вона по кроку-два переставляє по черзі фігурки і думає, що домінує. Забуваючи про те, що завжди в кінцевому підсумку демократія перемагала тоталітарні режими.

- А навіщо їм вв’язуватися? У їхньому ну зовсім не райдужному становищі влізати у ще якийсь конфлікт – якось воно виглядає, на перший погляд, як якесь таке витончене самогубство…

- Я розумію, що воно так виглядає. Але у Путіна нема нічого, окрім армії. Він не має чим пишатися, не має чого показати людям. У нього є армія і жорстка рука, за допомогою якої він завжди приходив до влади, починаючи з 1990-х років і закінчуючи сьогоднішнім днем, коли вже п’ятий рік триває розв’язана ним війна в Україні, коли Росія анексувала Крим, бомбить мирне населення у Сирії, проводить хімічні атаки і труїть сирійців газом…

Скажу так: у нього немає іншого варіанту - і всі ці шахові дошки за великим рахунком є силовими сценаріями. І іншого варіанту у нього нема. Є лиш армія, спецслужби, які за цей час вже навчилися дуже добре працювати, і не варто їх недооцінювати, треба завжди готуватися і виробляти контрзаходи проти тих дій, які Путін може застосовувати проти нас.

Тому головна наша ціль на найближчі 10 років - це розвиток оборонно-промислового комплексу, підготовка армії, підготовка правоохоронних служб до того, аби зберегти територіальну цілісність і суверенітет держави і до повернення окупованих територій по тому сценарію, який потрібен нам, а не Росії.

- Повертаючись до подій у Донецьку. Що відомо про обстановку в місті? Чим закінчився оголошений одразу після вбивства Захарченка надзвичайний стан?

- Насправді декілька днів там працювало ФСБ. І це, до речі, вперше Росія визнала, що співробітники їхньої Федеральної служби безпеки приїхали офіційно у Донецьк, щоб досліджувати ліквідацію Захарченка. Це безпрецедентний випадок.

Ажіотаж в Донецьку зберігався впродовж 5 днів. Два з них тривав надзвичайний стан, коли вони поперекривали виходи. Втім, масових обшуків не було, проходили більше планові перевірки.

Прості люди продовжують жити, як і жили. Їм байдуже, змінилася там "влада" чи ні. Бо від перестановки доданків нічого для звичайних людей не змінюється. Це впливає тільки на зміни в планах Кремля. І відображається на фінансовому становищі тих, хто стоїть біля корита і вигрібає звідти гроші.

Читайте також:Україна сама виштовхує своїх людей окупанту в зуби - Олена Степова

- Чи можеш щось сказати про тих, кого днями там показали, як підозрюваних у вбивстві Захарченка?

- Нічого не скажу, тому що дуже мало інформації. І нікого серйозного вони не затримали, за великим рахунком. Це ж інсталяція! Ну не можуть же вони самі себе затримувати, правда?

- Так. Але мене непокоїть думка, що під шумок можуть постраждати ні в чому не повинні люди, що там просто призначать якогось цапа-відбувайла…

- Я не знаю, кого там затримали. Але я знаю абсолютно точно, що протягом останніх двох років ті затримання, які проводило так зване МГБ так званого ДНР у більшості випадків були фейкові. Було 20 гучних затримань, і у 7 з них люди на камеру зізнавалися у тому, що співпрацюють зі спецслужбами України. У тому числі, звучали і "зізнання" у співпраці з нашим проектом "СтопТерор", який допомагає спецслужбам, правоохоронним органам і Збройним силам. Але коли ми почали перевіряти, наскільки це відповідає дійсності – бо якщо люди дійсно нам допомагали, ми мусимо прикласти всіх зусиль, аби їх якомога швидше визволити – то це виявлялося фейками.

Таких сюжетів, де згадувався наш проект, було 4 тільки з тих публічних, які там оприлюднювалися.

Так що все дуже умовно насправді. І їх робота – це все показуха.

- Там же лишились Ходаковський, "Ташкент", Болотов... Їм варто напружитися в нинішній ситуації?

- Я казав про це на початку 2015 і не відмовляюся від своїх слів. Тоді я казав що більшість польових командирів ліквідують до кінця року. Так воно і сталося. Ті з "керівництва" "республік", хто був замішаний у фінансових операціях, махінаціях, вбивствах людей – всі вони будуть ліквідовані. Залишиться хіба частинка тих, хто виявиться зручним для Росії, хто повністю влаштовуватиме Кремль - от ті залишаться. Але їх дуже мало насправді.

- Але якихось радикальних, суттєвих змін у загальній ситуації поки очікувати не варто ?

- Я не бачу передумов для різких змін. Але це не означає, що ми можемо розслабитися.

Ми працюємо. І я вважаю, ми повинні готуватися ще більше.

І я вважаю величезним плюсом на користь наших військових той факт, що ми дуже активно і, наскільки це можливо, швидко готуємося до переходу на стандарти НАТО. І до подальшого вступу в Північноатлантичний Альянс, тобто переходу у цю зону колективної безпеки.

Але є і мінуси. Наприклад , той факт, що у нас досі Збройні сили та Міністерство оборони не розробили законодавство щодо першої черги резерву і до другої черги, тобто щодо територіальної оборони. Тобто якщо завтра почнеться чергова військова кампанія – ми знову виявимося не мобілізованими. У тому сенсі, що друга черга не знатиме, що має робити. І з цим у нас виникнуть проблеми. Але перша черга вже реагуватиме більш-менш нормально. Бригади укомплектовані.

Я вважаю, що нам слід рухатися шляхом розвитку держави. І "прогнати" якомога більшу кількість людей через військову службу, через підготовку. З чіткими інструкціями, що робити у разі надзвичайних ситуацій, як діяти у випадку агресії і так далі. Зараз, на жаль, цього нема. І це наш величезний прокол. Бо ми могли – та і мусили би – вже давно цим займатися.

У контексті того, що ми робимо, не можу не згадати знову про Томос і автокефалію. Бо для нас домогтися зрештою створення єдиної помісної православної церкви – означає знищити один з трьох стовпів "руського міра", який на третину забезпечив Росії можливість у 2014 році захопити такий величезний шмат нашої території.

Якщо ми отримаємо Томос про автокефалію – ми обрубаємо одну з голів цієї гідри.

Тобто за останні півроку ми дуже активно в цих напрямках готуємося. Максимально сконцентруватися на підготовці має наше громадянське суспільство, наш політичний істеблішмент, якому час нарешті визначитися з пріоритетами і припинити вестися на провокації. Готуватися мусять журналісти, яким слід би було таки притримуватися насамперед національних інтересів і хоча би не ставити оплачену російськими грішми "джинсу"…

І від того, наскільки добре ми зараз підготуємося, залежить все. Пам’ятаєш латинський фразеологізм "Хочеш миру – готуйся до війни"? Це – аксіома.

І ми готуємося. Можливо, і не так активно, як хотілося би – але готуємося.

Принаймні, я, мої друзі, все моє оточення – готуємося. До будь-якого розвитку подій.