Україна і НАТО: що буде далі після саміту у Вашингтоні?
Перед самітом НАТО у Вільнюсі у липні 2023 року завищені очікування щодо результатів були не тільки в українського суспільства, але й у керівництва України. Могло здаватися що країна, яка чинить опір російській агресії, заслуговує якщо не на негайне прийняття, то на запрошення до лав Північноатлантичного альянсу, пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".
Але єдине, що минулого року отримала Україна з процедурного боку – так це усунення Плану для членства в НАТО як необхідної умови приєднання до альянсу. Ніякої конкретики, яка могла б засвідчити, що між союзниками є консенсус щодо вступу, ми тоді так і не побачили. І, можливо, саме тому в української влади і суспільства не було особливих очікувань від саміту у Вашингтоні. Можна вважати, що констатація того, що приєднання України до НАТО є невідворотнім – це вже непоганий сигнал, який свідчить, що союзники від України не відвертаються. Але ж що далі?
Треба зрозуміти, що насправді саміт у Вашингтоні міг бути не черговим підтвердженням щодо євроатлантичної інтеграції України, але й останнім на наступні роки шансом цю інтеграцію оформити. Звісно, ніхто не знає, якою буде американська політика в разі перемоги на президентських виборах у Сполучених Штатах Дональда Трампа. Але те, що колишній американський президент має куди менше зацікавленості у співробітництві з Північноатлантичним альянсом, ніж його наступник Джозеф Байден – не великий секрет.
Так що питання навіть не в тому, як Трамп буде ставитися до України й можливостей закінчення війни, а в тому, як він буде ставитись до НАТО й можливостей розширення альянсу та американської участі в цьому процесі.
До того ж будь-який процес євроатлантичної інтеграції України – аж до того моменту, як всі союзники будуть готові ризикувати ймовірним конфліктом з Росією й не піддаватися на шантаж Володимира Путіна – буде частиною спроб зупинити російсько-українську війну. Й Москва буде вимагати нейтралітету України і її відмови від вступу до НАТО як ймовірної передумови початку процесу будь-яких переговорів. Це може не вплинути на Україну, але вплинути принаймні на частину країн НАТО, примусити їх бути більш стриманими у підтримці євроатлантичної інтеграції Києва.
Отже, яким може бути розвиток подій у наступні роки? Відразу скажу, що варіант, коли питання євроатлантичної інтеграції України буде вирішуватися одночасно із продовженням воєнних дій на території країни, поки що навіть не проглядається, для країн НАТО це не варіант, навіть президент США наголошував, що умовою вступу України до НАТО має бути її перемога над Росією. Але що може бути після закінчення війни?
Важливий сигнал
Багато що буде залежати від умов цього закінчення – чи призупинення – й від того, яку частину території України буде контролювати легітимний уряд країни. Якщо Росії не вдасться навʼязати Україні відмову від євроатлантичної інтеграції, тоді багато що залежатиме від готовності самих країн НАТО погодитися із вступом України.
Якщо територіальна цілісність не буде відновленою – хоча й за умови зупинки бойових дій, – варіант такого вступу виглядає не дуже реалістично. Однак можна уявити ситуацію, коли Україна отримає запрошення до альянсу, а от ратифікація її вступу національними парламентами країн НАТО відбудеться тільки після того, як буде вирішено питання територіальної інтеграції. Тобто в статусі запрошеної країни Україна може перебувати багато років, однак може сподіватися на проміжні гарантії за взірцем Фінляндії і Швеції у час, коли ці країни очікували на своє приєднання до альянсу. Тут, звісно, все також буде залежати від політичної волі країн НАТО, передусім – ядерних держав.
Однак сам факт констатації невідворотності інтеграції України до НАТО – це вже важливий сигнал і нам, і Росії щодо незмінності намірів альянсу. Просто мова йде про забіг на довгу дистанцію. Й опинитися на фініші цього марафону може лише той, хто готовий до довгого, важкого й суперечливого забігу.