Україна не може виграти війну, перебуваючи тільки в обороні

Ключова фраза у свіжому інтерв'ю головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського "Україна не може виграти війну, перебуваючи тільки в обороні" є абсолютно правильною тезою, яка має стати у 2025 році визначальною як для внутрішньої, так і для зовнішньої політики нашої країни.

Але як нам вийти зі стану оборони і як виграти війну? Яка роль у цьому відводиться 47-му президентові США Дональду Трампу, а що залежить від нас? Які важливі рішення потрібно ухвалити? Давайте розберемося.

З кінця 2023 року Україна була змушена дотримуватись оборонної стратегії ведення війни. Цей вимушений захід був обумовлений як дуже посередніми результатами "Запорізького наступу", так і тим, що російські окупаційні війська розгорнули масштабну наступальну кампанію, яка стартувала в жовтні з Авдіївського напрямку – на тлі блокування Республіканською партією США допомоги Україні.

Цілком очікувано, весь 2024 рік був присвячений обороні. Але головний її функціонал – це виснаження ворога. І в 2024 році Сили оборони України впоралися з цим завданням, на мою думку, чудово. РОВ зазнали таких втрат, яких вони не мали не лише сумарно за 2022 та 2023 роки, а й за 30 років воєн і конфліктів, у яких брала участь РФ. Про це я детально писав у матеріалі "Війна в Україні: армія Росії у 2024 році зазнала найбільших втрат за час свого існування. Детальний аналіз".

Але оборона – це не тільки виснаження ворога, а й неминуча втрата позицій, територій. Цей фактор розцінюється суспільством як упадницький і поразницький. Простому, середньостатистичному обивателю дуже складно зрозуміти, що в цьому непростому процесі формується майбутня перемога, момент для якої терпляче очікується.

Але все-таки, тільки виснажуючи ворога, без переходу в наступ неможливо перемогти. Однак Україна не переходить і, скажу відверто, я впевнений, що й не перейде в цю фазу в найближчі пів року. Причин тому кілька, і про кожну із них поговоримо окремо.

Політичний клімат

Найближчі пів року політичний клімат у світі змінюватиметься, і причина цього торнадо – Дональд Трамп. Саме 47-й президент США визначатиме світові тенденції в політиці у найближчій перспективі, і Україна має адаптуватися до цих умов. Причому не просто адаптуватись, а й підлаштувати під себе.

Для дипломатичного сектора важливим завданням буде переконати Трампа, що перемир'я з Росією – це шлях в нікуди, у прірву ще більшої, масштабнішої війни й що ворога необхідно добивати, коли він виснажений як ніколи. Але при цьому класичні дипломатичні шляхи, яких навчався наш дипсектор у високих аудиторіях фундаментальних вишів, не працюватимуть. Дональд Трамп не політик, він бізнесмен і свою зовнішню політику будує саме на бізнес-основі.

Дуже складним і вкрай непростим буде не лише для України, а й для Європи переводити політично законсервовану систему взаємин у виключно комерційну.

Хочете привабити Дональда Трампа – запропонуйте йому угоду. Не розповідайте йому слізні історії про Бучу та Ірпінь, не ведіть його до стіни пам'яті біля Михайлівського собору, не показуйте йому фотографії Маріуполя у березні 2022 року. На таких людях це не працює, як і вся ця демагогія про справедливість, країну-жертву та країну-агресора, іншу "пишномовну локшину", яку на вуха бізнесмену не повісиш.

Бізнес. Пропозиція. Це принципи майбутнього діалогу із новою адміністрацією Дональда Трампа.

Що Україна може запропонувати Дональду Трампу, від чого він не зможе відмовитися? Багато чого. Наприклад, пріоритет американським будівельним компаніям у питанні відновлення у минулому тимчасово окупованих територій. Багатомільярдні контракти на десятиліття! Але спочатку ці території слід звільнити від окупації російських загарбників і повернути до складу України.

Або, наприклад, відновлення видобувної галузі на звільнених територіях, а також розвідка та видобуток ресурсів на нових родовищах, зокрема сланцевих покладів. Пріоритет у співпраці та спільних проєктах також надаватиметься компаніям із США. Але знову ж таки: ці території спочатку потрібно звільнити...

Безліч варіацій бізнес-пропозицій, які зрозумілі та логічні вухам і розуму Дональда Трампа, який бачитиме вигоду та прибуток, а не замкнутий цикл кругообігу бюджетних коштів. І щоб переконати президента США у вигоді допомогти Україні у війні так, щоб усі ці привабливі території для американського бізнесу були доступні для освоєння, потрібен час. Це і є той політичний клімат, який ми маємо створити у відносинах із 47-м президентом США. Дуже складний процес, який простимулює майбутній наступ, нищівний і нестримний, однією хвилею до краху всієї російської недоімперії.

Але на цьому шляху в нас є не лише зовнішні перешкоди, а й внутрішні, вирішення яких не менш важливе і складніше, ніж схилити Трампа виключно на наш бік.

Внутрішній клімат

Для наступу, який розтрощив би російські окупаційні війська, Україні від США потрібно стільки зброї, техніки, скільки ми не отримували від Джозефа Байдена. Такі поставки, якщо Дональд Трамп побачить у них комерційну перспективу окупності, займуть час – і це не дні та тижні, а місяці. Проте, окрім цього, є й інші проблеми, які необхідно вирішувати вже зараз, щоб не опинитися завтра у патовій ситуації. Це нестача людського ресурсу.

У Силах оборони України недостатньо людського ресурсу та резервів для того, щоб не лише утримувати оборону, а й проводити контрнаступальні операції. Особливо такого масштабу, який міг би розтрощити РОВ.

Для розв'язання проблеми з нестачею людей має бути повністю переосмислена політика щодо мобілізації. І це не найпростіший і максимально згубний для демографії процес зменшення мобілізаційного віку до 18 років, а непопулярний для багатьох високопосадовців процес розширення опцій рекрутингу, прав військовослужбовця та фінансова мотивація добровольців.

У нас не так багато часу, щоб сформувати нову систему поповнення СОУ, не засновану на давно не популярних (визнаємо і будемо чесні) для більшості ідеологічних і патріотичних догм, а на зовсім інших, але вічних принципах, які мають фінансове підґрунтя.

Прийшов добровольцем до ТЦК – отримай 500 тисяч гривень. Або мільйон. Разова виплата, від якої мало хто відмовиться.

Нещодавно фактичний радник 47-го президента США з нацбезпеки Майкл Волтц заявив, що Україна має знизити мобілізаційний вік до 18 років, щоб залучити сотні тисяч нових військових. А чому Волтц не запропонував виділити Україні мільярд доларів, щоб забезпечити разові виплати 100 тисячам добровольцям у сумі по 10 тисяч доларів? Чи навіть 50 тисячам добровольців по 20 тисяч?

Якщо в лютому запрацює така програма, то таке фінансове стимулювання значно підвищить показник добровольців. Особливо за правильного позиціонування в інформпросторі рекрутингу – із попередньою припискою до тих бригад, до яких рекрут виявляє бажання приєднатися.

50 тисяч – це серйозна ударна сила. Вона під час підготовки, мотивації та повного забезпечення (особливо розподілена між бойовими, досвідченими підрозділами) може створити саме той прецедент, на який натякав Олександр Сирський, – не перебувати в обороні, а наступати та перемагати.

Але для цього потрібна як серйозна зовнішньополітична, так і внутрішня роботи. Причому вони не просто мають проводитися одночасно – ми повинні бути сміливими, щоб їх проводити. Адже, погодьтеся, наш дипсектор – це дипломати, а не діловари, а наш внутрішній політичний клімат продовжує доїти тему громадянського обов'язку, патріотизму та ідеологічні догмати, аби не платити добровольцям. І це за досить атрофованої форми рекрутингу у більшості бригад, які як чорта лисого бояться комунікацій з громадськістю.

Висновки

Протягом 2024 року ми формували умови для ослаблення Росії і, попри нерозуміння серед обивателів, поставлених цілей було досягнуто. У першій половині 2025 року ми продовжуватимемо дотримуватися цієї стратегії із цілком об'єктивних причин – до контрнаступу з високим результатом ми не готові.

Для того, щоб провести цей контрнаступ, необхідно схилити Дональда Трампа виключно на свій бік. Простіше кажучи, йому потрібно зробити таку пропозицію, порівняно з якою всі інші його ідеї просто згаснуть, і тоді в технічному плані ми від США отримаємо набагато більше, ніж отримали з 2022 року від Джо Байдена.

Але ми маємо вирішувати й внутрішні проблеми, пов'язані з нестачею та недокомплектацією підрозділів. Раціонально розподіляти ресурси та змінювати підходи у питаннях рекрутингу, вводити обов'язкову, невідворотну фінансову стимуляцію.

Україна не може виграти війну, перебуваючи лише в обороні, але щоб перейти у наступ, необхідно пройти вкрай непростий шлях, який змушує діяти й адаптуватися в інших кліматичних умовах. І від того, наскільки швидко ми адаптуємось до цих умов, залежатиме наше майбутнє.

Зараз, без перебільшення, питання стоїть руба – про боротьбу не на життя, а на смерть.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".