Українці знову об'єднались, але чи надовго?

Удар росіян у понеділок зранку по лікарні "Охматдит" був жахливий. Але реакція українців була прекрасна.

Це було те забуте єднання, яке останнім часом стало потопати у срачах і втомі, у дратівливому гулі генераторів і літній спеці, у втраті надії і нав’язуваному ворогом відчутті безвиході.

Так, посіпаки Путіна на тлі трагедії намагалися просувати повістку капітуляції, але це лише у віртуальному світі. У реальному світі реальні люди знов творили нереальні дива.

Ті люди, які прийшли в "Охматдит"… Ті люди, що пішли здавати кров.. Ті, хто стояв плечем до плеча, передаючи воду і розбираючи завали у шалену спеку. Від дівчини, що незважаючи на сльози, готова голими руками розбирати завали, до Світоліної, що незважаючи на горе перемагає у Лондоні, а потім, не стримуючи сліз, нагадує всьому світу про злочини росіян.

Це було те диво, яке нагадало всім нам, як ми важливі один для одного, що нас об’єднує один із одним і заради чого ми боремось. І проти чого.

Це було знов єднання суспільства у той момент, коли держава не здатна нічого зробити.

І ми знов побачили світлі обличчя з очами, наповненими горем, але не тільки. Але й відвагою. Але і самопожертвою. Але й вірою.

Я не знаю, що Путін хотів зробити цим ударом. Але він знов об’єднав українців своїм злочином.

Чи надовго? Подивимось. Але такі дні, такі відчуття єднання не минають без сліду. Залишаючи надію у серцях тих, хто почав її втрачати. І даючи віру тим, хто її потребує. І стаючи свідченням незламності для тих, хто втратив і віру і надію.