Закон Майдану працює

Студентська революція у Бангладеш, на перший погляд, є безконечно далекою від України і наших політичних процесів. На тлі безконечної війни, ймовірно, важко усвідомити аналогії і зрозуміти, чому зміна влади у Бангладеш стала однією з головних новин у світових медіа. Можливо, багато хто у Бангладеш так само десять років тому не розумів, чому на перших шпальтах світових медіа був український Майдан. Хоча якщо уважно придивитися, бангладеська революція – це Майдан і є. У чистому вигляді, навіть не потрібно нічого вигадувати.

Бенгальці, які є основним населенням Бангладеш, – один із найдавніших і найславетніших народів Індостану, який дав світу великого поета і нобелівського лауреата Рабіндраната Тагора. Однак самі громадяни Бангладеш – молода політична нація, яка народилася після розлучення Індії й Пакистану та відокремлення від Пакистану самої Республіки Бангладеш – звісно, за підтримки Індії, зацікавленої у зменшенні можливостей свого вічного конкурента у регіоні. Багаторічна премʼєрка Шейх Хасіна, дочка вбитого засновника держави Муджибура Рахмана, встановила з Індією дійсно особливі стосунки, і Нью-Делі був зацікавлений у стабільності її урядування. А премʼєрка намагалася зробити своєю опорою ветеранів війни за незалежність, колишніх соратників її батька – та їхніх родичів. І не просто зробити опорою, а й надати їм привілеїв при отриманні роботи, що у бідній країни з великим студентським прошарком відіграє велику роль. Саме ця несправедливість вивела студентів на вулиці Дакки і після кількох тижнів протестів примусила тепер вже колишню премʼєрку втекти до Індії.

Тепер вже з Індії – як колись з Росії Янукович – Шейх Хасіна звинувачує у заколоті проти себе Сполучені Штати, а індійські політики і медіа впевнені у її правоті. В Індії просто повірити не можуть – і не хочуть – що уряд Бангладеш став жертвою власної недалекоглядності й нерозуміння соціальних проблем. І ця точка зору також неймовірно нагадує те, як у Росії коментували наш Майдан. В Індії сприймають Бангладеш як молодшого партнера та як територію власного впливу і не розуміють, що у громадян цієї країни може бути власне бачення її майбутнього. А нові лідери Бангладеш дорікають сусідам за цю демонстративну зверхність.

І справді: країна змінилася буквально за кілька днів. Тимчасовий премʼєр Бангладеш, ще один бенгалець, нобелівський лауреат Мохаммад Юнус, відомий своєю ідеєю мікрокредитів для найбідніших верств населення, нагадує колишню премʼєрку приблизно так, як у 2014 році Арсеній Яценюк нагадував присипаного нафталіном Миколу Азарова (при тому, що Шейх Хасіна дійсно змінила економічне обличчя Бангладеш, а Азаров – хіба що обличчя непереможної української корупції).

До нового уряду ввійшли і студентські представники – так, як до першого уряду після Майдану прийшли активісти революції. Але із представниками традиційних політичних сил, як і в Бангладеш. І в цьому є відома небезпека – але є і шанс побудувати демократичну країну. Тому що у Бангладеш, як і в Україні більше десяти років тому, протест почали саме молоді люди, які виступають проти несправедливості і не сприймають життєвої філософії своїх батьків, що намагалися просто дочекатися змін – і помирали у цьому очікуванні. Молодь просто не бажає чекати десятиріччями і прагне захищати своє майбутнє. І ніяка опозиція літніх диктаторів цього закону вже не змінить.

Хоча, звичайно, вони будуть старатися. Ви ще не забули Януковича на пресконференції у Ростові? Шейх Хасіна теж пообіцяла повернутися додому, хоча після кривавих днів боротьби із протестувальниками навряд чи має шанс отримати владу. Ще й тому, що Індія – не Росія і не буде за допомогою сили навʼязувати громадянам Бангладеш зручний для себе уряд. Тут, треба сказати, громадянам Бангладеш пощастило з сусідами – вони мають справу з країнами з антиколоніальним досвідом, а не зі здуріло-закомплексованою імперією. І хоча ми не можемо знати, як буде змінюватися Бангладеш після революції, вже той факт, що у країні, де влада десятиріччями переходила від автократів до генералів, тепер питання майбутнього вирішують звичайні люди, є чітким доказом: закон Майдану працює.