"Залита кров'ю білизна": Слава Рабинович про сталінські і путінські репресії
30 квітня в Росії - день пам'яті жертв політичних репресій. На прохання UAportal російський фінансист і блогер Слава Рабинович поділився історією своєї родини, якій довелося пройти через багато випробувань і репресії в радянські роки. Він також відповів на запитання про те, чи загрожує сучасній Росії щось подібне, чи є ознаки таких небезпечних тенденцій, а також про те, хто і що може запобігти відродження в РФ сталінського режиму.
Дитинство мого тата, 1926 року народження, припало на правління Сталіна. Коли він уже був відносно знаменитим музикантом, про нього вийшла стаття в газеті. Там його біографія починалася словами: "Євген Йосипович Рабинович, син робітника". Звичайно ж, в цій статті не було сказано про те, чому він став сином робітника притому, що його дід був купцем першої гільдії.
Перші репресії в нашій родині відбулися тоді, коли ленінський червоний терор розправився з моїм прадідом. Майно і активи сім'ї були націоналізовані, квартира націоналізована, сім'я була "ущільнена" в комуналці, де залишилися тулитися вдова і діти. Мій дід був змушений піти робочим на завод, щоб підтримувати сім'ю.
У 1937 році, коли моєму татові було 11 років, в двері комунальної квартири постукали. Далі все відбувалося за класичною схемою. Світло фар, гарчання мотора, кроки на сходах, стукіт у двері, завмирання в жаху всіх мешканців. НКВСівці зайшли в квартиру зі словами: "Йосип Рабинович? Збирайтеся". Він запитав: "А в чому справа?". Ті відповіли: "Збирайтеся, вам там все пояснять". Потім в квартирі влаштували обшук, і його відвезли в так званий Великий будинок в Ленінграді - Ливарний проспект, 4, де зараз знаходиться сучасна будівля ФСБ.
Читайте також: Шлях Путіна. Слава Рабинович сказав, хто вже зачекався лідера РФ
Там його реально катували. Коли його дружина, моя бабуся, ходила носити йому передачі, їй повертали його нижню білизну, всю залиту кров'ю.
Але моєму дідові пощастило. У 1938 році вийшла так звана передовиця - головна стаття номера "Правди", - яка називалася "Перегини на місцях". Там було написано про те, що правоохоронні органи іноді у своїй діяльності перегинають радянські закони, тому "перегини на місцях" можуть відбуватися і відбуваються.
Під цю статтю почалася кампанія, відносно щаслива для якоїсь кількості заарештованих, і було звільнено кілька тисяч чоловік по всьому Радянському союзу. У тому числі випустили і мого діда.
Але, на жаль, він вийшов звідти інвалідом першої групи по зору, тому що на допитах його били, в тому числі по голові, по очах.
У 1941 році почалося те, що називається Великою вітчизняною війною. Мій дід не був придатний для служби в армії, оскільки він майже нічого не бачив. Але він міг гасити так звані запальні бомби. Тоді Ленінград був уже в блокаді, на місто скидалися такі бомби, вони падали на дахи будинків. І люди під час нальотів чергували на дахах і, ризикуючи життям, збирали ці бомби і кидали в відра з піском. У міру своїх сил мій дід займався цим.
Читайте також: Слава Рабинович про те, де в РФ можна розмазувати печінку мітингувальників об асфальт, а де - ні
Але, на жаль, він помер від голоду в блокадному Ленінграді в віці 40 років. Його дружина і двоє дітей - мій тато і його молодша сестра - вижили в блокаду, але, на жаль, втратили все своє майно. Вони знаходились в бомбосховищі, в той час як в їхній будинок потрапив снаряд. Від будинку не залишилося нічого, окрім величезної воронки.
Моя бабуся померла через 5 років після перемоги, в 1950 році, позначилося підірване здоров'я. І мій тато, якому на той момент було 24 роки, а також його молодша сестра, якій було 12 років, залишилися круглими сиротами.
Такою була доля моєї родини з татової сторони.
Небезпека повторення репресій в Росії є, тому що та влада, яка зараз існує, незаконна, терористична і екстремістська влада путінського ОЗУ - це влада некомуністичних чекістів. Але там, де є чекісти, там завжди є репресії, і все залежить тільки від потреби в силовому утриманні незаконної влади.
Репресії в путінській Росії є, це навіть обговорювати не треба. Всі це знають. Масштаб цих репресій залежить від двох чинників. Перший - ступінь необхідності утримання влади при опорі народу.
Читайте також: "Боюся, вдадуться до цього": Слава Рабинович назвав сценарій порятунку Путіна
Для того щоб цього ніколи не повторилося в Росії і для того щоб припинилися нинішні обмежені репресії, необхідний опір громадянського суспільства. Я не впевнений, і мало хто може бути впевненим у тому, що опір громадянського суспільства путінської Росії зразка наших днів буде достатнім. Це залишається великим і дуже небезпечним знаком питання.
І другий фактор - це готовність великої кількості людей брати участь в репресіях з боку незаконної влади. Цей фактор оцінити легше. Мені здається, що такої кількості людей в Росії немає і бути не може. Тому що, я думаю, окрім останніх відморожених реальних негідників і злочинців, більшість потенційних співпрацівників віддає усвідомлюють, які наслідки для них самих може означати така співучасть у злочинах.
Історія показала, що покарання може бути дуже суворим. А крім того путінський режим не є таким же монолітним, якою була радянська влада зразка 1930-х років. І будь-яка людина, що готова здійснювати масові репресії, свідомо чи підсвідомо розуміє, що путінський режим не просто не вічний, а дуже сильно недовговічний, виходячи з пізнього періоду путінізму, фізичного стану Путіна, який не може бути вічним, і того стану, в який приведена країна.
Я думаю, що в сучасній Росії не набереться масового контингенту виконавців масового терору. Масовий терор в Росії, швидше за все, неможливий.